Історія

Як усе починалось... (історичний екскурс історії створення дезінфекційної служби в м.Києві)

Ще на зорі становлення науки епідеміології її засновник - академік Л.В.Громашевський, який у 1887 році у Одесі заснував першу в Росії дезіфекційну станцію, вважав за необхідне "создать отряды крысоловов дабы отслеживать состояние здоровья крысиного населения". Але на той час проблема знищення гризунів та членистоногих не включалась в обов’язок дезінфекційних установ, які займалися в основному людьми.

Докорінно змінилася ситуація в організації і проведенні протиепідемічних заходів та розвитку дезінфекційної справи лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції, коли були створені дезінфекційні станції, до складу яких входили нові підрозділи – профілактичних дезінфекційних робіт, головною метою яких було проведення дератизаційних та дезінфекційних обробок. У Києві ці роботи виконувало бюро профілактичної дезінфекції, засноване ще у двадцятих роках минулого століття. До складу міської сан інспекції входили також деззагін ТСО, деззагін Червоного Хреста, загони дератизаторів-щуроловів міського порту, ТСОАВІАХІМу, дератстанція Дарницького м’ясокомбінату та ін.

18 лютого 1931 року Київська міська рада видає постанову № 263 "Про обов’язкову боротьбу з гризунами – щурами та мишами у м.Києві", якою ухвалює: до 1 червня 1931 року охопити боротьбою з гризунами усе місто та зобов’язати усі державні, кооперативні, професійні та громадські установи й організації та домоуправи, а також приватних власників і приватних орендарів будь-яких будівель сплачувати щомісячні внески на рахунок ТСОАВІАХІМу на боротьбу з ними. Розмір внесків залежав від категорії приміщення – житлова площа, адмінбудівлі, торгові та складські приміщення, соціально-культурні установи, приватні будинки тощо. Згідно цієї постанови винні в порушенні постанови "підлягають відповідальності адміністративним порядком, а саме: - штрафові до 100 крб., або примусовій праці на час до одного місяця, чи арештові на час до двох тижнів".

У грудні 1931 року розпочалося будівництво Київської дезінфекційної станції на вул.Дехтярівській, 13-а. І 29 жовтня 1932 року інспектура охорони здоров’я повідомила нарком здоров’я т.Конторовича, що до 15-річчя радянської влади і служби охорони здоров’я у Києві відкриється дезстанція (зав.Ю.Любельський), добудова якої тривала до 1936 року. Міський відділ профілактичної дезінфекції входив до складу дезстанції, мав віварій та складські приміщення дезінфікуючих хімічних речовин. З 1934 року у Києві працювало вже три дезстанції: перша (центральна) – по вул.Дехтярівській, 13-а, друга – по вул.Мечникова, 3 (директор – М.Злобін) і третя (директор – Ф.Горобець) – по вул.Волошській, 19. У 1937 році Київрада видає постанову про організацію районної дезінфекційної станції у Дарницького районі на базі дезлазнє-прального відділку разом із забудовою Дарницьких інфекційних бараків. Президія Київради видає 14 вересня 1938 року постанову про посилення боротьби з гризунами, якою зобов’язала всі організації та установи переукласти договори на дератизацію, забезпечити непроникливість будівель для гризунів, а також підготовку кадрів дератизаторів (щуроловів) при міській дезстанції.

У післявоєнні роки, починаючи з 1946-го, у Києві проходять недільники масової боротьби з гризунами. До цієї роботи залучаються міський відділ профдезінфекції (Кононенко), відділ профдезінфекції першої дезстанції (Комадовський), дератвідділ водників (Лисенко), відділ профдезінфекції Дарницького району (Петрович) та інші. Керівників організацій та установ, директорів підприємств зобов’язано виділити відповідальних осіб по боротьбі з гризунами на своїх об’єктах (їх прізвища сповістити відповідним райсанстанціям) та надавати вантажний транспорт для вивезення сміття і перевезення матеріалів по боротьбі з гризунами. Окрім механічного вилову, для чого заводу ім.Письменного доручено виготовити 100 тисяч капканів, використовуються і хімічні засоби їх знешкодження. Тому постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 30.04.1945 року зобов’язано міськздороввідділ виділити необхідну кількість відходів харчових продуктів для виготовлення принад.

У 1949 році Рада Народних Комісарів СРСР ухвалила постанову про боротьбу з туляремією та гризунами, як факторами переносу її збудників, на підставі якої і було у нашій державі створено протичумні станції та підрозділи профілактичної дезінфекції, дезінсекції та дератизації.

З 1932 по 1991 рік відділ профдезінфекції входив до складу міської дезстанції. У різні роки його очолювали: 30-40 роки – Любельський, Кононенко; 1950-1974 роки – Гордієнко С.Д.; 1974-1977 роки – Усенко Ф.В.; 1977-1986 роки – Дубас М.І.; 1986-1991 роки – Ільченко В.І. З 1991 року відділ профдезінфекції здобув статус госпрозрахункового підприємства і отримав назву ММВП "Профілактична дезінфекція", який продовжував очолювати Ільченко В.І. 01.11.2013 р. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації за №1972 ММВП "Профілактична дезінфекція" було ліквідовано.

Сьогодення

Однак найпрофесійніша, найпрогресивніша та найактивніша частина колективу згуртувавшись та мобілізувавшись змогли в наш нелегкий час створити потужне підприємство ТОВ «Київський центр профілактичної дезінфекції», яке зберегло колектив фахівців та принципи високопрофесійної роботи.

Ось так, починаючи з окремих загонів-щуроловів та епідзагонів 20-30-х років двадцятого століття, сьогодні ТОВ «Київський центр профілактичної дезінфекції» стало могутнім загоном висококваліфікованих фахівців дезінфекційної справи, які мають гідне матеріально-технічне забезпечення дезінфекційними препаратами і сучасною дезапаратурою та засобами індивідуального захисту.